Кинь мені на серце дрібку солі -
Присмачити треба коровай,
Ти не бійся, не звикать до болю
Повен-повні вінця наливай
Синь небесна в келих не загляне
В ньому оселилась чорнота
Десь далеко вже троянди в'януть
А у нас ще й пролісків нема...
Що? Немає солі? Лиш пилюка
Тих доріг, що в горі перейшли?
То пусте! Підійде й слізна мука
Чистої й прадавньої зорі
Бачиш впала, впала й покотилась
І лягла у сміття на ріллі
Я в дитинстві їх іще ловила
А тепер і сили вже не ті
І душа вже не підніма тіла,
Крила посмалила як Ікар
Й сонцесяйність ніч рукою змила,
Облишивши обмілілий дар.
Зрідка можна в нім іще напитись
Коли кружка шкрябає по дні.
Головне від болю не кривитись
Як з душі викраплюю вірші
Ти мовчиш... А я щось говірлива
Німо хліб з цибулею жуєш
Чи смакує так Христове тіло?
Як і піт солоний людський теж?
Будьмо? Будьмо! Гірко задзвеніло
Випили - то треба закусить...
Цілу ніч із чортом просиділа
І не припиняла говорить.
02.03.99
автор - Леся Скорик © "Світ слова"