6. Окремо в реченнях пишеться сполука слів

 (1) Стояла тиха травнева ніч у буянні зела й кипінні садів. (2) Шаленіли в лузі солов'ї, кумкали жаби, кричали горлиці. (3) І носила в ту не/ймовірну весняну молоду ніч із срібної криниці срібним цеберцем срібну воду зозуля і (...) її по землі. (4) Вилила добрий ківш і на Андрія. (5) Від/того прокинувся, та побрів під розчахнуту липу. (6) На душі було срібно й високо. (7) Дослухався тихої й радісної музики небес, удивлявся в ту не/звідану глибінь. (8) Від/нині знав, що там живе вічна й свята таїна.

• Тільки мав талан до віршів не/позичений, а власний. 

• Квітневими полями й перелісками, що вже зазеленіли по-весняному, на/в/простець до небокраю тяглися опорні щогли високовольтки.

• Відчай ятрив її душу, як пекуча жалка кропива, і все гнав і гнав уперед, в/здовж берега широко розлитої річки.

• Хлопець осміхнувся і сам не/стямився з подиву.