7. Пунктуаційну помилку допущено в реченні

(1) Коли лежиш у полі обличчям до/гори і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не/земне, а небесне. (2) Щось ніби/то свердлить там небо, струже метал, а в/низ спадають тільки дрібні, просіяні звуки. (3) Куди не кинь оком, ниви шумлять круг мене, часом заважаючи почути дзвінкі переливи. (4) Коли жену від себе голоси поля, на мене кидають з неба свою дзвінку пісню жайворонки. (5) Та пісня будить [...]: чим більше слухаєш, тим більше хочеться почути. (6) Тепер я щовечора йду в поле й годинами слухаю як у небі співають хори, грають цілі оркестри.

• Є лагідна земля, де діви, мов кришталь, а діти ніби сталь – незламні неодмінно; де ангелів вино в холодній тиші заль п’ють змієборці, ставши на коліна.

• Він тихо причалив до лісникового човна, котрий ніколи ніким не приковувався, і, зіпхнувши його з берега, пустив за водою. 

• А при думці що все це теж коїть людина – і коїть уже не вперше, – стискається серце.

• Бійці не кривдили старого, і, коли сідали їсти, кожний закликав Ференца до свого казанка.