7. Пунктуаційну помилку допущено в реченні

(1) Коли лежиш у полі обличчям до/гори і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не/земне, а небесне. (2) Щось ніби/то свердлить там небо, струже метал, а в/низ спадають тільки дрібні, просіяні звуки. (3) Куди не кинь оком, ниви шумлять круг мене, часом заважаючи почути дзвінкі переливи. (4) Коли жену від себе голоси поля, на мене кидають з неба свою дзвінку пісню жайворонки. (5) Та пісня будить [...]: чим більше слухаєш, тим більше хочеться почути. (6) Тепер я щовечора йду в поле й годинами слухаю як у небі співають хори, грають цілі оркестри.

• Соломія міркувала, що, коли брати у ліву руку, плавні мусять швидко скінчитися, бо в той бік вони простяглись недалеко.

• І тільки тут, на Січі, люди вперше починали виховувати в собі справжню, свідому любов до своєї батьківщини, тому, що тільки тут, в цьому орлячому кублі, батьківщина дійсно ставала для них рідною матір’ю, а не лютою мачухою... 

• Стала я під вербою, не тямлю, чого стою!

• У природі ніч існує для того, щоб у тиші росло усяке зілля і відпочивала людина.