62. Театральна критикиня М. Гарбузюк заявляє, що сучасний театр намагається вилікувати людину від її травм, переживань, хоче повернути нам самооцінку, вартісність. Із цим твердженням найбільш суголосні рядки
Текст А
(1) Дехто припускає, що в епоху цифрових технологій театр не виживе. Така думка безпідставна. У цьому переконані люди, діяльність яких тісно пов'язана із цим видом мистецтва. Український театр уже заявив про себе на міжнародній арені та за роки незалежності навчився відповідати на виклики часу. А ще наші актори грають англійською, німецькою, польською тощо або ж і взагалі без мови. Про діяльність 100% українських театрів можна прочитати на сторінках фейсбуку, а 73% – в інстаграмі. Сучасний храм Мельпомени має бути без нафталіну – ось чого чекають українці.
(2) – Нинішній глядач не хоче споживати того, що йому вже пережували, поклали до рота й сказали, яке воно на смак. Він готовий сприймати щось нове, не лише солодкі цукерки, а й гіркі пігулки, аби переосмислити певні речі, стати небайдужим, – ділиться своїми думками Руслана Порицька- керівниця театру «ГаРмИдЕр».
(3) Слава Жила, очільник київського театру «Актор», функцію цього виду мистецтва теж бачить по-новому:
— Я сказав би, що це освітній заклад, який розвиває націю... Вистава – це процес оновлення для глядача, після неї він має виходити кращим, ніж був. Недарма кажуть, що в "партері збирається нація".
(4) Цю думку доповнює засновниця й артдиректорка «Дикого театру» Ярослава Кравченко:
— Для мене театр – це завод, але виробляє він не гайки, а ідеї та сенси. Ми говоримо про занепад українського села, про корупцію, про сексизм, про маніпуляції в ЗМІ, про розбещеність суспільства. Робимо це голосно й чітко. Наші глядачі розуміють біль інших, працюють над саморозвитком, їм не байдужа країна. Звичайно, популярними сьогодні є й веселі, розважальні, життєрадісні вистави, що повертають у світ, якого, можливо, нині так бракує поза стінами театру.
З інтернет-джерел
Текст Б
(5) Як тільки не називали театр: дзеркалом, збільшувальним склом, катедрою, з якої можна багато доброго сказати світу... Те, що театральне мистецтво задовольняє творчі потреби духовно розвиненої людини, – це факт. Недарма існує безліч студій, драматичних гуртків, самодіяльних і напівпрофесійних
труп. Сценічну гру вводять як особливий метод до шкільної програми, зокрема в країнах Європи. А ще театр називають ознакою повноліття нації. І хай би це зрозуміли наші можновладці. А ми будемо любити цей храм і ходити в нього частіше, бо він прекрасний...
(6) Театр передусім прекрасний тим, що охоплює всі інші види мистецтва. Література дає йому п’єси, а іноді проза й поезія з’являються на сцені в автентичній ф орм і. Так ставив «Гайдамаків» Тараса Шевченка геніальний Лесь Курбас. А нещодавно Шевченківську премію одержала вистава Рівненського театру в постановці Олександра Дзекуна за романом Ліни Костенко «Берестечко». Музика теж буває підґрунтям окремого виду театру, а може й оздобити це дійство. Образотворче мистецтво створює зоровий образ спектаклю, організовує його простір, кольорову гаму, допомагає добирати костюми й грим. У XX столітті, щойно народившись, на сцену вийшло й кіно. Першим тут був німецький режисер Ервін Піскатор. Та й Лесь Курбас не забарився: зняв на плівку, як американський робітник Джиммі Гіґґінс мчав вулицями селища, а потім актор А. Бучма вибігав на рампу. Нині на сцені розміщено екрани, на яких транслюють заздалегідь або щойно зняті сюжети, інтерв’ю (театр імені Івана Франка, Молодий театр). А у виставах Олексія Кужельного й Дмитра Богомазова вже з’явилася й комп’ютерна графіка.
За В. Заболотною
Текст В
(7) Театр потрібен, як хороша музика, цікава книжка, захопливе кіно. Це унікальне живе мистецтво, що діє за принципом «тут і зараз», воно є неповторним, як мить.
(8) Сучасний театр не закостенілий, він перебуває в постійному пошуку нових сенсів і форм. Це особливий зв’язок акторів і публіки. Навіть класику зараз переосмислюють, бо режисерам важливо, щоб глядач сприймав її як актуальну. Візуальність, доповнена переконливою грою, сприяє прозрінню й очищенню глядача. Хтось мудрий зауважив, що до театру заходить натовп, а виходить – народ.
(9) Нині світ зазомбований віртуальністю, уже майже все навколо уявне: повна торба друзів, які ставлять уподобайки, а ти цих «приятелів» навіть ніколи не бачив, не брав за руку, не йшов з ними в похід тощо.
(10) Життя в соцмережах часто є просто ілюзорним... А театр здатен подарувати багато нових, реальних життів. Ти глянеш у вічі своїм страхам, мріям, пірнеш у дитинство, побачиш старість... І все це наживо, по-справжньому.
За І. Бенюк
