30. Для швидкого пошуку в Інтернеті використовують хештег - ключове слово або фразу, написану без пробілів, з позначкою #, наприклад, #миуспішнілюди. Для цього тексту тематичними хештегами доречно вибрати всі, ОКРІМ
Чорні літери на білому тлі
(1–6) Регулярно виникають дискусії щодо переваг і недоліків електронних «читалок» порівняно з традиційними книжками. Однак і прихильники нового формату визнають, що, як живопису не вбило кіно, а його не знищило телебачення, так і цифровий варіант не замінить паперового повністю, бо нічого кращого дотепер не вигадано. «Книжка нагадує колесо, а цей винахід неможливо вдосконалити», – пише Умберто Еко.
(7–12) Журналісти «The New York Times» Девід Поуґ і Девід Карр у відеоблозі порівнюють характеристики різних ґаджетів: один працює повільно, другий має незручні кнопки, у третього – слабкий контраст, сірі літери й такий самий відтінок екрана. «Хм!» – крутять носом блогери. «А ось у мене старіша модель. Тут ідеальна роздільна здатність, акуратні чорні літери на білому тлі. Я хочу її придбати!» – і Поуґ захоплено демонструє традиційну книжку.
(13–20) Я постійно користуюся саме електронною. Як зручно «взяти» в потяг кілька книг на вибір і не згинатися від важкого багажу! Умощуюся в крісло, проводжу пальцями по екрану, «гортаю» сторінки, а прочитані примірники «розкладаю» на уявній полиці. «Перевага віртуальної бібліотеки в тому, що з неї не треба стирати пил,– пише критикиня від мистецтва Дорота Ярецька. – Хоча, коли торкаюся паперових томів, це повертає мене в минуле. Тож, на мою думку, допоки не створять емоційного еквіваленту друкованого видання, воно не зникне з нашого життя».
(21–26) Книжка – це особливий предмет. Читачі називають безліч чуттєвих переживань, пов’язаних з виробами поліграфії: дотик до палітурки, шурхіт сторінок, запах. Натомість до електронної версії важко сформувати емоційне ставлення. Окрім того, ґаджет швидко старіє, з’являється нова модель. Погодьтеся, людина, яка знає латину й спроможна прочитати надруковане п’ятсот років тому, не потребує ніяких пристроїв.
(27–30) Для когось книжки – частина їх самих. «З яким задоволенням можна буде через тридцять років розгорнути «Куховаримо з радістю» на 581 сторінці й побачити пляму від жовтка, що поставила моя донька, чаклуючи над своїми першими тістечками з ягодами»,– пише Енн Фейдімен.
(31–43) Багато хто хоче бути власником книгодруків, тому їх купують як подарунки, роблять дарчі написи. Електронна версія ніколи не належить нам, тож маємо право лише на її читання. Нині щоразу більше речей переносять нас зі світу справжнього в уявний, і, можливо, незабаром усі пристрої стануть віртуальними. Замість предметів навколо будуть «симулякри» – підробки, що «залюднять» вигаданий світ і створять враження реальності. Однак, якщо не буде поліграфії, зникне зв’язок між людьми, адже саме такі видання можна не лише дати почитати, а й залишити в спадок – вони єднають з минулим. Я беру свої дитячі книжечки й читаю їх доньці – цього задоволення не замінить жоден електронний пристрій.
Хоча, звісна річ, і в ґаджетів є свої можливості. У версії «Аліси в Дивокраї», наприклад, оригінальні ілюстрації змонтовано так, що в головної героїні видовжується шия, а в Гусені з люльки підіймається дим. Але чи потрібна ця візуалізація? Адже література мусить розвивати уяву.
(44–48) «Книжка – це річ, наділена надприродною, чудодійною силою. Якби це було не так, то гори друкованих сторінок, спалених у травні 1933 року, не стали б подією, від якої моторошно й дотепер. Значення книгодруку як матеріального об’єкта досі не слабне попри появу величезного ринку пристроїв для читання», – пише Дорота Ярецька.
(49–57) Тепер погляньмо на все прагматично: не володіючи друкованою продукцією як власністю, ми стаємо потенційним об’єктом для маніпуляцій, бо залежимо від чужих серверів, а ще нам може загрожувати цензура. Одного разу трапився казус: із інтернет-платформи для читання через тимчасові проблеми з авторськими правами на якийсь час зникли куплені версії «Колгоспу тварин» і «1984» Джорджа Орвелла. А якщо колись якомусь монополістові закортить контролювати всю систему чи змінити дані? Ця моторошна ідея – неначе з того ж Орвелла. Тож про всяк випадок добре мати традиційну книгу – чорні літери на білому тлі.
За Ю. Соболевською
