Слово, чиє б воно не було,
то рідко є продукт довгої праці,
найчастіше то є крик зболеної душі,
що мимовільно пада на папір віршем.
І ті слова стають перлами,
Що прикрашають уста авторів і не тільки.
Вони освітлюють душу, народ.
В цих перлах відбивається духовне життя.
Їх не здатна висушити ніяка спека реакції,
навпаки - в такі часи з'являється завжди хтось,
хто поїть спраглий народ цілющою росою.
І народ оживає.
січень 1995 р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"