Вдалину іде моя свідомість.
Я лишаюсь.
Прихилюся до стіни й дивлюсь їй в слід.
Похитнуся до землі і ледь тримаюсь.
А вона все повертатись не спішить.
Десь блука поміж світами, мов заброда,
Щось шукає вдалині чи в чужині.
Між синами й доньками мого народу
Хоче паростки знайти вже весняні.
Я у спеці ледве рухаюсь і дишу.
Я чекаю й голосно годинник б'є.
Розриває цокотом безмірну тишу.
Розбиває несвідоме все моє.
Десь блукає маревами мандрівниця.
Я уривками ловлю її думки.
Інфопростір вперто жити кличе.
Та не можу я порушити руки.
29.07.05
автор - Леся Скорик © "Світ слова"