Мене хвилюють пейзажі старовинні.
Вони ховають в собі сутність давнини.
Так, ніби віч на віч ти зустрівся
З правічними, прадавніми людьми.
Хто ви? Хто ви? Хто ви?
Портрети і життя.
Чиїм пензелем мальовані
Ви вийшли з забуття.
Хто ви? Хто ви? Хто ви?
Живете серед нас.
Навічно й знову-знову
Для вас спинився час.
Мене бажання одне не полишає.
Я відчуваю його навіть у сні.
Коли до вас я знову завітаю,
Почуть давно вже співані пісні.
Коли я знову, знову вас побачу
До вас у раму, в вікно мов зазирнуть
А що там далі? Може заховалась
Отам художника невидима ще суть.
08.01.1996
автор - Леся Скорик © "Світ слова"