Весна заснула під торішнім листям, І не прокинулась, як сонечко, зійшло. Не довелось розквітнуть раннім вишням, Не вбралося у білопінь село. Не встали трави шовїсо-оксамитні, Завмерла пісня солов'ю у грудях. І посіріли озерця блакитні, І загніздився сум у людях. О де ж ти, весно? Стихли заметілі, Зійшли сніги, розтанули люди. Чому дерева посивілі Не мають життєдайної снаги? А їм хотілося б і росту й квіту, А нам веселої блакиті, А травам шовку оксамиту, А квітам першого суцвіття. Прокинься, весно! Зачекалась Тебе уся земля. Прийди в красі, щоб заквітчалась Україна моя! |
16.04.1996
автор - Леся Скорик © "Світ слова"