http://www.zoofirma.ru/

Коли впаде нічка у росах...

Коли впаде нічка у росах,

Як голос дадуть солов'ї,

Як вітер засне на покосах

І спокій сколише гаї

Тоді, мов тихая ласка,

Крадучись щодень уночі,

Підходять до мене Ти і Казка,

Тримаючи серця ключі.

Зупинитесь тихо в темряві,

Торкнете легенько чола.

В розбурханій моїй уяві

Знов наша любов попливла

І знову все те ж, усе знову.

Мов погляд з опущених вій.

Я вже не вслухаюсь в розмову,

Даруєш-бо не мені - їй.

Сказати я можу: "Байдуже".

Лиш мовити - не зрозуміть.

-   Чом погляд сумний, любий друже?

-   Чом туга у серці бринить?

Я бачу і сам ти не знаєш.

Чому? Не скажу тобі й я.

Відкрийся, кого ти кохаєш?

Відкрийся, любове моя.

Та тенькає серце тужливо,

Мов враз пролетів суховій.

Любов ти свою несміливо

Даруєш-бо не мені - їй.

Лукава ж бо доля буває.

Знов ранок підходить і день.

Та серце все туга ще крає

Уста все мовчать, нітелень.

Я вже не картаюсь, не плачу.

Не зводжу з розпуки життя.

До болю я звикла, як бачиш,

Щоб скрасити сіре життя.

Живеш ти немов недалеко.

Між нами чотири стіни,

Та їх подолати нелегко,

Щомиті зростають вони.

Стрічаю лиш іноді очі,

Сумні, у обрамленні вій.

Відводиш ти їх неохоче.

Даруєш все знову ти їй.

І тугою серце візьметься

Та я не спитаю: "Чому?"

Можливо, колись обізветься

Ще щастя мені і йому.


1995

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, кохання, любов, поезія, інтимна лірика

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/