Моє життя майне, як іскра
У вирі щирого вогню.
Й ніхто не стане помолитись
За душу грішную мою.
Моє життя майне, як зірка
І зникне в глибині віків
І дехто лиш побачить зрідка.
Як метеор той пролетів.
Моє життя - моя то вічність.
Моє єдине і мале.
Його мені аби прожити
Щоб не судили мене зле.
Яка то втіха бачить жито,
що мирно в полі дозріва.
І бачить зорі в вечір тихий
І чути, як шумить трава.
Яка то втіха мати душу
із лебединими крильми
З душею щирою ходити мушу
Чужою я поміж людьми.
Та моє слово в них загляне.
Бальзамом ляже їм до ран.
Та моє слово, як заквітне,
То звільнить душу від кайдан.
Моя душа, моя перлина.
А з нею я, немов дитина,
Щасна і чиста. Навесні,
Коли погожа сяє днина.
І сяють душі осяйні.
Моя душа, моє багатство
Єдине в мене і мале.
Та бережу його я свято,
Бо воно - чудо. Все мине,
Мине й життя.
Та залишаться мої слова.
І у житті комусь можливо
і згодяться.
Когось розрадять у біді.
Моя душа - то птаха щира,
Що рветься з клітки, із грудей.
Як випурхне, то не вернеться
Уже ніколи бранець цей.
Моє життя майне, як вічність
І зникне в глибині творінь
На моє місце прийдуть інші
І так полюблять оцей світ.
1992 р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"